Парадигма об'єктно-орієнтованого програмування (ООП)

Парадигма об’єктно-орієнтованого програмування (ООП) є підходом до розробки програмного забезпечення, який базується на концепції “об’єктів”. ООП визначає програму як набір взаємодіючих об’єктів, які мають властивості (атрибути) і поведінку (методи).

Парадигма об’єктно-орієнтованого програмування (ООП) складається з кількох основних складових, які визначають її принципи та концепції:

Класи і об’єкти:

  • Клас: Визначає структуру об’єкта, його властивості (змінні) та методи (функції).
  • Об’єкт: Екземпляр класу, який має конкретні значення властивостей та може викликати методи.

Інкапсуляція:

  • Це принцип об’єднання даних та методів, що обробляють ці дані, в єдиному об’єкті.
  • Забезпечує контроль доступу до внутрішніх деталей об’єкта через визначений інтерфейс.

Наслідування:

  • Дозволяє класам успадковувати властивості та методи інших класів.
  • Сприяє використанню існуючого коду та створенню ієрархій класів.

Поліморфізм:

  • Забезпечує можливість використання об’єктів різних класів через спільний інтерфейс.
  • Об’єкти можуть використовувати один і той же метод, але реалізувати його по-різному.

Ці концепції дозволяють створювати програми, які легко розширювати, зберігати та обслуговувати. Вони також сприяють створенню більш зрозумілого та модульного коду, що сприяє покращенню якості програмного забезпечення.

PS ООП спрямована на полегшення розробки, обслуговування та розширення програмного забезпечення шляхом створення модульного, гнучкого та повторно використовуваного коду. Парадигма ООП широко використовується в багатьох мовах програмування, таких як Java, C++, Python і інші.